новости телевидения

37-річна Катя Веселова з Кривого Рогу стала учасницею програми психоемоційної стабілізації "Незламна мама" від "Фонду Маша", потім працювала в таборі проєкту аніматором. Слідом подала заявку на програму навчання фасилітаторів "Провідники змін", що реалізується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID "Зміцнення громадської довіри (UCBI)", і тепер проводить у рідному Кривому Розі групи підтримки "рівний рівному". Розповідаємо про шлях цієї сильної, енергійної та дуже світлої жінки.

– З моїм чоловіком Женею ми познайомилися на сайті знайомств. Коли зідзвонювалися, теревенила якусь нісенітницю і була впевнена, що він вважає мене ненормальною (сміється). Тому якось написала йому, що взагалі я нормальна, чесно. Це його розсмішило. Невдовзі стала Веселовою.

Багато років я працюю в цирковому гуртку в нашому місцевому Будинку культури, а ще веду різні події. Навіть на дев’ятому місяці вагітності проводила весілля. Ми з чоловіком завжди сміялися, що через це й син у нас такий шибайголова. Бо ще до народження жив ну дуже активним життям!

Коли почалася велика війна, Женя працював за кордоном. За чотири дні він вже був у Кривому Розі. Ми одразу пішли з ним записуватися в тероборону. Хотіли допомагати. Але нас не взяли – було занадто багато людей. Тому Женя пішов добровольцем у військомат, а я допомагала всім, кому могла – збирала речі для переселенців, потім заснувала маленький благодійний фонд, щоб підтримувати військових.

Восени 2023-го мені повідомили, що Женя зник безвісти. Ще за місяць знайшли його тіло. Він загинув під Роботіно, що в Запорізькій області. Коли ми ховали Женю, наш син не плакав. І наступні місяці теж. Він все розумів, але тримав біль у собі. Заплакати син зміг лише на "Незламній мамі". Програма змінила нас обох і ще більше зблизила. Там я ніби заново почала дихати, захотілося ще більше робити, ще більше допомагати! Тепер час від часу їжджу на "Незламну маму" аніматором – завдяки роботі в студії можу з дітьми й акробатику провести, і танці поставити, а жінок вчу танцю живота. Спочатку вони бояться танцювати, але потім йдуть з занять з сяючими очима! На одній зі змін я ставила вальс хлопців-підлітків з мамами. Одна жінка дуже дякувала мені, казала, що мріяла станцювати вальс із чоловіком, але він загинув на війні. Вони не встигли... Тепер вона станцювала з сином. Я дуже плакала.

Ще до "Провідників Змін" думала про те, щоб відкрити в Кривому Розі групу підтримки із назвою "Анонімні ВПО". Я бачила, як важко переселенцям приживатися на новому місці, починати життя заново, шукати себе. Але розуміла, що не маю достатньо знань. І коли почула про набір на програму ведучих груп підтримки "Провідники Змін", зрозуміла, що це доля. Мені було абсолютно байдуже – виграю я стипендію на проведення груп чи ні. Мені потрібні були знання, щоб почати працювати, допомагати!

На першу зустріч групи "рівний рівному" для жінок з втратою до мене прийшли дві людини. Спочатку розгубилася, навіть засмутилася. Але через півтори години, коли ми прощалися, і ці жінки казали, що їм давно не було так спокійно, і я зрозуміла: навіть якщо я допомогла двом людям, це вже ого-го! З часом нас ставало більше. Навіть відкрила ще дві групи – ресурсні. Ці групи – моє життя. Завдяки "Незламній мамі", де допомагали мені, та "Провідникам Змін", де вже вчили допомагати мене, я маю в арсеналі багато практик, вправ, а головне – розуміння, як полегшити психоемоційний стан людини. Як розрадити, допомогти повірити в можливість хорошого майбутнього, як зняти стрес і де знайти сили жити й працювати далі. Під час зустрічей ми надихаємо одна одну. І від цього мурашки по шкірі! Ще під час роботи аніматором на "Незламній мамі" я пройшла курси арттерапевта. А після "Провідників змін" вступила заочно на практичну психологію. "Фонд Маша" змінив моє життя, і підтримує мене досі. А я підтримую наших жінок. 

Про проєкт:

Одна з цілей "Фонду Маша" – навчити українців та українок допомагати собі та іншим під час важких стресових подій. Навчити саморегуляції. Тому ми запустили проєкт "Провідники Змін" — програму навчання, спрямовану на підвищення емоційної стійкості в громадах. А потім розширили цю програму й залучили до неї випускниць усіх проєктів "Фонду Маша". Ми навчили жінок модерувати групи підтримки, а потім дали стипендії на відкриття таких у своїх селах та містах.